Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (у миру Володимир Михайлович Гундяєв) народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді.

Батько — Гундяєв Михайло Васильович, священик, помер у 1974 році. Мати — Гундяєва Раїса Володимирівна, викладач німецької мови в школі, в останні роки домогосподарка, померла в 1984 році. Старший брат — протоієрей Микола Гундяєв, професор Санкт-Петербурзької Духовної академії, настоятель Спасо-Преображенського собору в м. Санкт-Петербурзі. Дід — ієрей Василь Степанович Гундяєв, в’язень Соловків, за церковну діяльність і боротьбу з обновленством в 20-х, 30-х і 40-х роках ХХ століття зазнав тюремні ув’язнення і заслання.

Після закінчення 8-го класу середньої школи В. Гундяєв поступив на роботу в Ленінградську комплексну геологічну експедицію Північно-Західного геологічного управління, де й працював з 1962 по 1965 рік як технік-картограф, поєднуючи роботу з навчанням у середній школі.

Після закінчення середньої школи в 1965 році вступив до Ленінградської духовної семінарії, а потім до Ленінградської духовної академії, яку закінчив з відзнакою в 1970 році.

• 3 квітня 1969 митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротовим) був пострижений у чернецтво з нареченням імені Кирил. 7 квітня ним же був висвячений у сан ієродиякона, 1 червня того ж року — у сан ієромонаха.
• З 1970 по 1971 роки — викладач догматичного богослов’я і помічник інспектора Ленінградських духовних шкіл; одночасно — особистий секретар митрополита Ленінградського і Новгородського Никодима і класний наставник 1-го класу семінарії.
• 12 вересня 1971 року возведений у сан архімандрита.
• З 1971 по 1974 роки — представник Московського Патріархату при Всесвітній Раді Церков у Женеві.
• З 26 грудня 1974 по 26 грудня 1984 року — ректор Ленінградської духовної академії та семінарії.
• 14 березня 1976 хіротонісаний в єпископа Виборзького. 2 вересня 1977 возведений у сан архієпископа.
• З 26 грудня 1984 року — архієпископ Смоленський і Вяземський.
• З 1986 року — керуючий парафіями у Калінінградській області.
• З 1988 року — архієпископ Смоленський і Калінінградський.
• З 13 листопада 1989 р. по 2009 р. — голова Відділу зовнішніх церковних зносин (з серпня 2000 року — Відділ зовнішніх церковних зв’язків), постійний член Священного Синоду.
• 25 лютого 1991 року возведений у сан митрополита.
• 27 січня 2009 року Помісний Собор Руської Православної Церков обрав митрополита Кирила Патріархом Московським і всієї Русі.
• 1 лютого 2009 року в Храмі Христа Спасителя відбулася интронізація Святішого Патріарха Кирила.

Виконуючи послух Священноначалія, Високопреосвященний Кирил був:

• З 1975 по 1982 рр. — Головою Єпархіальної ради Ленінградської митрополії;
• З 1975 по 1998 рр — Членом Центрального комітету та Виконкому Всесвітньої Ради Церков;
• З 1976 по 1978 рр. — Заступником Патріаршого екзарха Західної Європи;
• З 1976 по 1984 рр. — Членом Комісії Священного Синоду з питань християнської єдності;
• З 1978 по 1984 рр. — Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії;
• З 1978 по 1984 рр. — Заступником голови філії Відділу зовнішніх церковних зв’язків в м. Ленінграді;
• З 1980 по 1988 рр. — Членом комісії з підготовки і проведення святкування 1000-річчя Хрещення Русі;
• В 1990 р. — членом комісії з підготовки Помісного Собору Руської Православної Церкви;
• В 1990 р. — членом комісії зі сприяння зусиллям у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
• З 1989 по 1996 рр. — Керуючим Православним Угорським благочинням;
• З 1990 по 1991 рр. — Тимчасово керуючим Гаазько-Нідерландською єпархією;
• З 1990 по 1993 рр. — Тимчасово керуючим Корсунською єпархією;
• З 1990 по 1993 рр. — Головою комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності;
• З 1990 по 2000 рр. — Головою комісії Священного Синоду із внесення поправок до Статуту про управління Руською Православною Церквою. Статут був прийнятий на Ювілейному Архієрейському Соборі в 2000 році;
• З 1994 по 2002 рр. — Членом Громадської ради з відродження Храму Христа Спасителя;
• З 1994 по 1996 рр. — Членом Ради із зовнішньої політики Міністерства закордонних справ Росії;
• З 1995 по 2000 рр. — Головою Синодальної робочої групи з вироблення Концепції Руської Православної Церкви з питань церковно-державних відносин і проблем сучасного суспільства в цілому;
• З 1995 по 1999 рр. — Членом Російського організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з святкуванням пам’ятних дат Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;
• З 1996 по 2000 рр. — Членом Наглядової ради Фонду 50-річчя Перемоги.

На час обрання на Патріарший Престол митрополит Кирил був:

• Постійним Членом Священного Синоду (з 1989 р.);
• Головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків (з 1989 р.);
• Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії (з 1990 р.);
• Членом Синодальної Богословської комісії (з 26 лютого 1994 р.);
• Членом Патріаршої і Синодальної Біблійної комісії (з 1990 р.);
• Співголовою (з 1993 р.) і заступником голови (з 1995 р.) Всесвітнього російського народного собору, головою Смоленського (з 1996 р.) і Калінінградського (з 1997 р.) відділень ВРНС;
• Членом Ради Земського руху (з 1993 р.);
• Членом Російського палестинського суспільства;
• Автором і ведучим щотижневої телепередачі «Слово пастиря» на Першому каналі (з 1994 р.);
• Почесним президентом Всесвітньої Конференції «Релігія та мир» (з 1994 р.);
• Членом Ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президенті РФ (з 1995 р.);
• Членом Комісії при Президентові РФ з Державних премій у галузі літератури і мистецтва (з 1995 р.);
• Почесним членом Московського інтелектуально-ділового клубу (з 1995 р.);
• Співголовою Християнського міжконфесійного консультативного комітету (з 1996 р.);
• Членом Президії міжрелігійного Ради Росії (з 1998 р.);
• Головним редактором журналів «Церква і час» (з 1991 р.), «Смоленські єпархіальні відомості» (з 1993 р.), «Православний паломник» (з 2001 р.);
• Членом церковно-наукової ради з видання «Православної енциклопедії» (з 1999 р.);
• Членом Наглядової ради Храму Христа Спасителя (з 2002 р.);
• Співголовою Ради європейських релігійних лідерів (з 2002 р.);
• Головою оргкомітету виставки «Православна Русь» (з 2003 р.);
• Співголовою Робочої групи по взаємодії Руської Православної Церкви з Міністерством закордонних справ Росії (з 2003 р.);
• Головою Виконавчого комітету міжрелігійної ради СНД (з 2004 р.);
• Членом Президії міжрелігійної Ради СНД (з 2004 р.);
• Членом Ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президенті Російської Федерації (з 2004 р.);
• Головою Комісії у справах Старообрядних парафій та взаємодії зі старообрядництвом (з 2005 р.);
• Головою робочої групи для складання концептуального документа, що викладає позицію Руської Православної Церкви у сфері міжрелігійних відносин (з 2005 р.);
• Головою робочої групи з підготовки документа, що виражає позицію Руської Православної Церкви з проблем глобалізації (з 2005 р.);
• Членом Об’єднаної комісії з національної політики та взаємин держави і релігійних об’єднань (з 2006 р.);
• Співголовою Всесвітньої конференції «Релігії за мир» (з 2006 р.);
• Керівником робочої групи з розробки «Основ вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини»;
• Місцеблюстителем Патріаршого Престолу (з 6 грудня 2008 року).

Наукова діяльність

У 1970 р. здобув ступiнь кандидата богослов’я у Ленінградській духовній академії. Почесний доктор богослов’я Богословської академії в Будапешті (з 1987 р.).

У 1974-1984 рр. — Доцент кафедри патрології Ленінградської духовної академії;

• З 1986 р. — почесний член Санкт-Петербурзької духовної академії;
• З 1992 р. — член Академії творчості;
• З 1994 р. — почесний член Міжнародної академії Євразії;
• З 1996 р. — почесний професор військової Академії (нині Університет) ППО Сухопутних військ;
• З 1997 р. — дійсний член Академії російської словесності;
• З 2002 р. — дійсний член Академії соціальних і гуманітарних наук (з 2003 року Громадська Російська академія соціальних наук);
• З 2002 р. — почесний доктор політології Державного університету Перуджі (Італія);
• З 2004 р. — почесний доктор богослов’я Християнської академії Варшави (Польща);
• З 2004 р. — почесний професор Смоленського гуманітарного університету;
• З 2005 р. — почесний професор Астраханського університету;
• З 2005 р. — почесний доктор Російського державного соціального університету;
• З 2006 р. — почесний професор Балтійського військово-морського інституту імені адмірала Федора Ушакова;
• З 2007 р. — почесний президент Академії Російської словесності;
• З 2007 р. — почесний доктор Санкт-Петербурзького державного політехнічного університету;
• З 2009 р. — почесний доктор богослов’я Київської духовної академії;
• З 2009 р. — почесний доктор богослов’я Інституту теології ім. свв. Кирила і Мефодія Білоруського державного університету;
• З 2009 р. — почесний доктор богослов’я Санкт–Петербурзької духовної академії;
• З 2009 р. — почесний доктор Російської академії державної служби при Президенті РФ;
• З 2010 р. — почесний доктор Національного дослідницького ядерного університету «МІФІ»;
• З 2010 р. ― почесний професор Військової академії Ракетних військ стратегічного призначення імені Петра Великого;
• З 2010 р. ― почесний доктор Петрозаводського державного університету;
• З 2010 р. — почесний доктор Єреванського державного університету;
• З 2010 р. — почесний доктор Одеської національної юридичної академії;
• З 2010 р. — почесний доктор Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (honoris causa);
• З 2010 р. — почесний доктор богослов’я Московської духовної академії (honoris causa).

Святіший Патріарх Кирил — автор наступних книг:

• «Становлення і розвиток церковної ієрархії і вчення Православної Церкви про її благодатний характер»; Ленінград, 1971;
• «Виклики сучасної цивілізації. Як відповідає на них Православна Церква», Москва, 2002;
• «Слово Пастиря. Бог і людина. Історія порятунку»; Москва, 2004 р.;
• «L’Evangile et la liberte. Les valeurs de la Tradition dans la societe laique»; Paris, 2006;
• «Свобода і відповідальність: у пошуках гармонії»; Москва, 2008 р.;
• «Церква закликає до єдності», Мінськ, 2010;
• «Проповіді 2009-2010», Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 2010

та інших, а також 1580 публікацій у вітчизняній та закордонній періодиці.

Видано цикли телепередач за участю Святішого Патріарха Кирила: «Слово пастиря» — Вступ до православного віровчення; «Слово-Таїнство-Церква» — Історія ранньої християнської Церкви і вчення про Церкву; «Ювілейний Архієрейський Собор» — Основи соціальної концепції — Статут Руської Православної Церкви — Акти про канонізацію, «Ставлення до інослав’я»; «Слово Пастиря» — Церква, держава, політика (частина 1), Церква, особистість, суспільство (частина 2), Про віру та спасіння (частина 3). На аудіоносіях видано цикл великопісних проповідей.

Митрополит Кирил запрошувався для читання лекцій до Риму (1972 р.), до Гельсінського університету, в Академію «Абу» в Турку, в Православну семінарію в Куопіо (Фінляндія, 1975 р.), в Екуменічний інститут у Боссе (Швейцарія, 1972, 1973 рр..), в Мюнстерський університет (ФРН, 1988 р.), в університет Удіне (Італія, 1988 р.), у Державний університет Перуджі (Італія, 2002 р.), в Християнську академію Варшави (Польща, 2004 р.).

Митрополит Кирил активно працював в області міжправославних відносин. Він був першим представником Руської Православної Церкви в «Синдесмос» — Всесвітнє братерство православних молодіжних організацій.

З 1971 по 1977 рр. — Член Виконкому «Синдесмос»; учасник VIII (Бостон, 1971 р.), IX (Женева, 1977 р.), Х (Фінляндія, 1980 р.) і XIV (Москва, 1992 р.) Генеральних Асамблей цієї організації;

• Учасник першої передсоборної Всеправославної наради (Шамбезі, 1976 р.) і Міжправославної комісії з підготовки Святого і Великого Собору Східної Православної Церкви (Шамбезі, 1993, 1999 рр..);
• Головний доповідач на православній консультації «Загальне розуміння і бачення ВРЦ» (Шамбезі, 1995 р.);
• Учасник Всеправославної консультації з питань екуменізму (Салоніки, 1998 р.) та Зборів Глав Помісних Православних Церков за зцілення болгарського церковного розколу (Софія, 1998 р.);
• Учасник Всеправославного святкування 2000 років Християнства у Віфлеємі 7.01.2000 р.;
• Учасник переговорів між Московським і Константинопольським Патріархатами (Стамбул, 1977 р., Женева, 1978 р., Стамбул 1990 р., Москва, 1991 р., Стамбул, 1993 р.) і регулярних консультацій з поточних проблем між двома Церквами;
• Проводив переговори з Константинопольською Православною Церквою по Естонії та з Румунською Православною Церквою з проблеми Бессарабської митрополії в Молдові (двічі в 1997 р. в Женеві, Кишинів, 1999 р.).

У 2005 році як голова делегації Російської Православної Церкви брав участь у інтронізації Патріарха Єрусалимського Феофіла III.

У складі офіційних делегацій відвідав усі Помісні Православні Церкви, в тому числі, супроводжував Святішого Патріарха Пімена і Святішого Патріарха Олексія II в їх поїздках за кордон.

Митрополит Кирил брав участь у роботі міжхристиянських організацій. Як делегат він брав участь у IV (Упсала, Швеція, 1968 р.), V (Найробі, Кенія, 1975 р.), VI (Ванкувер, Канада, 1983 р.) та VII (Канберра, Австралія, 1991 р.) Генеральних Асамблеях ВРЦ; у Всесвітній місіонерській конференції «Спасіння сьогодні» (Бангкок, 1973 р.); був президентом Всесвітньої Конференції «Віра, наука і майбутнє» (Бостон, 1979 р.) та Всесвітньої Конвокації «Світ, справедливість і цілісність творіння» (Сеул, 1990 р.); брав участь в асамблеях комісії «Віра і Пристрій» ВРЦ в Аккрі (Гана, 1974 р.), в Лімі (Перу, 1982 р.), в Будапешті (Угорщина, 1989 р.).

Виконуючи доручення Священноначалія Руської Православної Церкви, митрополит Кирил брав участь в контактах з Церквами США, Японії, НДР, ФРН, Фінляндії, Італії, Швейцарії, Великобританії, Бельгії, Голландії, Франції, Іспанії, Норвегії, Ісландії, Польщі, Чехії, Словаччини, Ефіопії , Австралії, Нової Зеландії, Індії, Таїланду, Шрі-Ланки, Лаосу, Ямайки, Канади, Конго, Заїру, Аргентини, Чилі, Кіпру, Китаю, ПАР, Греції.

***

Митрополит Кирил був членом Помісного Ювілейного Собору Руської Православної Церкви (червень 1988 р., Загорськ), головою його Редакційної комісії та автором проекту Статуту Руської Православної Церкви, прийнятого Ювілейним Собором. Був учасником Архієрейського Собору, присвяченого 400-річчю відновлення Патріарства (жовтень 1989) та позачергового Архієрейського Собору 30-31 січня 1990 року, а також Помісного Собору 6-10 червня 1990, Архієрейських Соборів 25-26 жовтня 1991 р.; 31 березня — 4 квітня 1992 р.; 11 червня 1992; 29 листопада — 2 грудня 1994; 18-23 лютого 1997 р.; 13-16 серпня 2000 р.; 3-6 жовтня 2004 р., 24-29 червня 2008

Представляв Руську Православну Церкву в комісіях з вироблення Закону РРФСР «Про свободу віросповідань» від 25 жовтня 1990 року і Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті та про релігійні об’єднання» від 26 вересня 1997 року. Брав участь у виробленні церковної позиції і миротворчих акціях під час подій серпня 1991 і жовтня 1993 року.

Був одним з ініціаторів створення Всесвітнього руського народного собору в 1993 році.

Як голова комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності ініціював створення Синодальних відділів із релігійної освіти, з соціального служіння та благодійності, із взаємодії зі збройними силами та правоохоронними установами. Був автором Концепції з відродження благодійності і релігійної освіти, прийнятої Священним Синодом 30 січня 1991. Розробив і подав на затвердження Священного Синоду «Концепцію взаємодії Руської Православної Церкви зі збройними силами» у 1994 році.

З 1996 по 2000 рр. — керував розробкою і представив Ювілейному Архієрейському Собору 2000 р. «Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви».

Брав активну участь у нормалізації церковного стану в Естонії. У зв’язку з цим відвідав Антіохійський і Єрусалимський Патріархати (поїздки в Ліван, Сирію, Йорданію та Ізраїль в 1996 році), а також брав участь у переговорах з представниками Константинопольського Патріархату в м. Цюріху (Швейцарія) у березні і двічі в квітні 1996 р., в Фесалоніках, Талліні та Афінах (1996 р.), в Одесі (1997 р.), в Женеві (1998 р.), в Москві, Женеві та Цюріху (2000 р.), у Відні, Берліні та Цюріху (2001 р.), у Москві та Стамбулі (2003 р.). У зв’язку з цим неодноразово відвідував Естонію, де вів переговори з представниками уряду, депутатами парламенту і з діловими колами цієї країни.

Брав активну участь у миротворчих акціях по Югославії. Неодноразово під час війни відвідував Белград, вів переговори з керівництвом цієї країни, ініціював створення неформальної міжнародної християнської миротворчої групи по Югославії (Відень, травень 1999 р.) та скликання міжнародної міжхристиянської конференції на тему: «Європа після косовської кризи: подальші дії Церков» у м. Осло (Норвегія) в листопаді 1999 року.

Управління Руською Православною Церквою

У 2009 році проведено реформу центральних органів церковного управління. Принципово реорганізовано діяльність Управління справами Московської Патріархії, уточнена сфера діяльності Відділу зовнішніх церковних зв’язків, створено нові синодальні відділи, розведені функції Видавничої Ради Руської Православної Церкви та Видавництва Московської Патріархії, проведено аналітичну роботу з формування необхідних змін у структурі Навчального комітету при Священному Синоді та в цілому в системі духовної освіти. Активізовано діяльність Загальноцерковного суду.

У 2010 році оновлено Статут Синодального відділу з церковній благодійності та соціального служіння, уточнені повноваження і структури Управління справами монастирів, Секретаріат з закордонних установ перетворено в Управління Московської Патріархії. Активізовано діяльність Митрополичого округу в Республіці Казахстан: прийняті його Статут та Внутрішні положення, утворено нові єпархії в цій країні.

Утворено нові загальноцерковні установи:

• Відділ із взаємин Церкви і суспільства (2009 р.);
• Синодальний інформаційний відділ (2009 р.);
• Фінансово-господарське управління (2009 р.);
• Міжсоборна присутність Руської Православної Церкви (2009 р.);
• Загальноцерковна аспірантура та докторантура імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (2009 р.);
• Синодальний комітет із взаємодії з козацтвом (2010 р.);
• Синодальний відділ з тюремного служіння (2010 р.);
• Патріарша рада з культури (2010 р.).

Утворено низку нових єпархій:

Калінінградська (2009 р.), Улан-Уденська і Бурятська (2009 р.), Карагандинська (2010 р.), Костанайская (2010 р.), Павлодарська(2010 р.), Дніпродзержинська і Царичанська (2010 р.), П’ятигорська і Черкеська (2011 р.), Владикавказький і Махачкалинська (2011р.) та ін.

***

Святіший Патріарх Кирил удостоєний орденів Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, Грузинської, Сербської, Болгарської, Елладської, Польської, Чеських земель і Словаччини, Американської та Фінляндської Православних Церков, ВірменськоїАпостольської Церкви і Маланкарської Церкви (Індія).

Також нагороджений орденами Руської Православної Церкви: святого рівноапостольного великого князя Володимира (II ступеня); святителя Олексія, митрополита Московського (II ступеня); святого благовірного князя Данила Московського (I ступеня); преподобного Сергія Радонезького (I і II ступеня); святителя Інокентія, митрополита Московського (II ступеня).

Серед державних нагород — орден Дружби Народів (1988 р.); орден Дружби (1996 р.); орден «За заслуги перед Вітчизною» (III ступеня, 2000 р.); орден «За заслуги перед Вітчизною» (II ступеня, 2006 р .); медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Придністровська Молдавська республіка, 2010 р.); орден «Шараф» (Азербайджанська Республіка, 2010 р.), орден Олександра Невського (2011 р.).

В 1993, 2000, 2001, 2002, 2003, 2009 и 2010 р.р. Московським біографічним інститутом обирався «Людиною року» в номінації«Релігія».